неділя, 10 травня 2015 р.

Світове дерево і прабатько всіх казкарів



На півночі Дельфінополісу, на острові, де раз в 10 років навіть випадає сніг, живуть сильні і мовчазні люди з міцною вірою в своє коріння. Колись кожен хлопчик цього племені в 4 роки саджав дерево, а в 14 років починав будувати навколо нього свій дім. Дерево ставало духом-захисником родини, оберегом. Під гілля цього дерева чоловік приводив свою дружину, під гіллям народжувалися і росли його діти. Коли чоловік вмирав – в бою, від хвороби чи від старості – дерево теж вмирало. Ніхто не знав чому. Чоловіка і дерево ховали разом, а дім розбирали, і з того каміння нащадки чоловіка будували свої домівки навколо своїх дерев. Тепер людей стало забагато, а місця для дерев і будинків замало, але у кожній квартирі, навіть на найвищому поверсі найвищої бетонної коробки, є маленьке дерево, яке люблять, про яке дбають і яке захищає родину від всього поганого. 

субота, 2 травня 2015 р.

Легенда про дельфінів



Дослідження кажуть, що у жодному з морів Дельфінополісу ніколи не жили дельфіни. Це записано в сотнях ретельно оформлених звітів. Науці невідомо, звідки взялася назва цього світу і чому зображення дельфінів знаходять всюди – від берегових скель і глибоких печер до стародавніх храмів і палаців. Вони дуже різні – по-дитячому грубі і надзвичайно витончені, але всі до одного пронизані любов’ю і благоговінням. Численні емігранти і їхні нащадки намагаються скопіювати – не виходить. А ті, що ведуть рід від первісних людей Дельфінополісу, тільки знизують плечима і малюють дельфінів – майстерно і легко, як предки. У них це просто в крові. Як і знання однієї простої істини – дельфіни тут жили і одного разу повернуться знову. Тисячі легенд складено про цих дивовижних створінь, але одна – найвідоміша і всіма улюблена. Її розповідають на свята і під час родинної вечері, біля вогнища в полі і на кораблі під час шторму. Історія ця безмежно стара, але розповідають її щоразу трішки по-новому.

пʼятниця, 1 травня 2015 р.

Невідправлені листи з Дельфінополісу

379 днів дівчинка-емігрантка жила під небом Дельфінополісу і щодня писала листи. Не матері, не друзям, а тому, кого кохала. Тому, кого зустріла занадто пізно. Він жив на спекотній  планеті  під старим червоним сонцем, він шукав свого щастя і вважав дівчинку з далекого світу хорошим другом. А вона щодня писала йому листи і викидала їх в море. Вони пливли, як лебеді, пливли назустріч сідаючому сонцю. Дівчинка називала ті листи своїми німими піснями. Їх було 379 і всі вона знала напам’ять.

Лист 12

"Ти чуєш, мій друже? Ти чуєш мене? Цієї ночі я повернулася в сад мого дитинства.

четвер, 30 квітня 2015 р.

Шлях до Дельфінополісу. Її багатство



У Дельфінополісі немає війн і цілий рік тепло, тому тут завжди повно емігрантів з усіх куточків Всесвіту. Мрійники, біженці, заробітчани, ледачі шукачі легкого життя…  Всі прямують сюди, у світ гліциній і священних котів.  

Для однієї дівчинки шлях до Дельфінополісу почався лютневої ночі, що була тепла, наче квітнева. Зими завжди стають гарячими, коли на землі палає війна.

середа, 29 квітня 2015 р.

Казка царя Пріама



На шляху з космопорту до столиці Дельфінополісу – розкопки прадавнього міста. Місцеві називають його Троєю. Емігранти з Землі  кажуть, що Троя – це з їхнього світу. Жителі Дельфінополісу  знизують плечима і відповідають: «З вашого світу, з нашого… Яка різниця? Може, ви позичили у нас Трою, і Гектора, і Пріама, і Ахілла, і всіх інших. А може, ми у вас. Головне, що про них пам’ятають. Це ж навіть добре, що про них пам’ятають не в одному світі, а в двох, правда?»

Ночами руїни Трої освітлюються сотнями  ліхтарів і білі метелики кружляють у тому світлі. Біля міста – траса і пасовисько. Влітку, коли зорі геть близькі до землі, пастухи збираються коло високого багаття і розповідають казки – старі, але завжди трішки нові. Іноді до них приєднується дух троянського царя Пріама.

понеділок, 27 квітня 2015 р.

Дощ і порожні дахи Дельфінополісу


У Дельфінополісі, здається, настав сезон дощів. Щодня то затяжна, по-осінньому тужлива злива, то грайлива гроза з шаленством громів і блискавок, то тихий «курячий» дощик – дрібний і пронизаний сонцем.

Дівчинка-емігрантка любить цю погоду. А тутешні кажуть – навесні так не буває. Зазвичай по всьому Дельфінополісу в цей час сухо і жарко. Це все емігранти винні, їх цього року дуже багато. Бо майже по всьому Всесвіту війни, а в Дельфінополісі – мир.  Емігранти привезли грози, спогади і надії.

середа, 22 квітня 2015 р.

Світлячки і остання війна Дельфінополісу



На заході Дельфінополісу, біля священного міста Рахмань, є озеро, яке називають зачарованим. Уночі воно світиться на десятки кілометрів, тому що до нього злітаються сотні тисяч світлячків. Кружляють, наче у танці. У будь-яку пору року, в будь-яку погоду. Ніхто не знає, чому вони це роблять.